Місто Кам'янець-Подільський

Стародавнє місто Кам'янець-Подільський привертало увагу археологів, істориків, архітекторів з України та інших країн. Про його життя, історію, архітектуру та культуру написано безліч наукових і науково-популярних праць. Як і псевдонаукових, так і зовсім ненаукових. Хоча, першим фантастом був Геродот. І вся історія — це фантастика. Але науково-популярна. Тому, ось цієї її складової ми і будемо дотримуватися.

Питання про витоки міста і час його заснування залишається спірним і на сьогодні. Учені Ю. Сіцінський і Я. Дашкевич стверджували, що Кам'янець-Подільський  побудовано як місто в 60-ті роки XIVст. литовськими князями, племінниками Ольгерда — Коріатовичами. За іншою версією, яку відстоювали І. Винокур, М. Петров, С. Плетньова, В. Патуто, а один час і О. Баженов, Кам'янець збудували слов'яни в другій половині XII — початку XIII століття. В останні роки стала популярною теорія дако-римського періоду в початковій історії Кам'янця-Подільського. Згідно неї, місто було засноване в II-III ст.н.е. На жаль, виникають питання щодо її достовірності, як і щодо легенди про відбиток стопи Будди на дні річки Смотрич.

Галицько-Волинське князівство

У літописах Київської Русі згадується місто "Кам'янець". Але більшість істориків вважають, що мова йде про Камінь-Каширський або село Кам'янка на р.Случ. Даний регіон в давньоруський час називався (Дністровським) Пониззям і тільки з XIV століття —  Поділлям. Центром було місто Бакота. Входила наша земля до складу Галицько-Волинського князівства.

І сьогодні навколо Кам'янця-Подільського знаходиться безліч височин, які залишилися від коралових рифів древнього моря. На багатьох із них збереглись залишки укріплень домонгольського періоду. Мабуть, це була старовинна оборонна лінія.

Місто Бакота в XII столітті займало площу близько 10 гектарів і в ньому проживало близько 2,5  тисяч чоловік. На місці ж Кам'янця-Подільського в той час існувало поселення. Про це свідчить давньоруський вал, знайдений археологами в 2012 році при розкопках "Вірменського Бастіону". Вал, мабуть, був частиною укріплень дитинця. При цьому, він (вал) значно менший за розміром, ніж вал городища на "Кармелюковій" горі, де в давньоруські часи також існувало поселення, але велике і сильно укріплене. Це свідчить про те, що поселення на території сучасного Кам'янця, в той час, було досить скромним. Наважуємося припустити, що тут представляв адміністрацію боярський Тіун. Гіпотетичний "дитинець" (укріплений центр поселення) мав приблизно такий вигляд.

Швидше за все, в домонгольський період Кам’янець був невеликим землеробним центром навколишньої території. Його відносно мирний розвиток перервала монголо-татарською експансія, в результаті якої в XIII ст. уся навколишня територія потрапила під владу Золотої орди. Судячи з уривчастих археологічних даних, поселення продовжило своє існування.

Велике князівство Литовське

У 1362 року відбулася битва на Синіх Водах між військами литовського князя Ольгерда і трьома ханами (що цікаво, один з ханів носив цілком слов'янське ім'я - Дмитро (Димитрій), який міг бути представником слов'янської аристократії). В результаті стратегічної перемоги, під владу Литви перейшли нові території. І весь навколишній район був переданий під управління учасникам битви, племінникам Литовського князя Ольгерда — чотирьом братам Коріатовичам. Вони заснували тут удільне князівством зі столицею в місті Смотрич, а пізніше — в Кам'янці на Поділлі. Може виникнути питання, чому ж не залишили столицю в Бакоті? Ймовірно, так вони хотіли послабити вплив місцевої родової аристократії.

В 1374 році Коріатовичі надали Кам'янцю самоврядування, неповний варіант Магдебурзького права. Допомогли заснуванню тут католицької єпархії (70-ті рр. XIV ст.). Роздавали землі дрібним феодалам. Бакоту ж, разом з навколишніми селами, віддали певному Немирі в 1388. Відбувалися, мабуть, і інші процеси, маловідомі або зовсім невідомі.Наприклад, незрозуміло,чи всьому місту надали відредагований варіант Магдебурзького права, чи певній громаді. І хто його реально використовува. В історичній літературі зустрічаються вказівки на те, що в Кам'янці-Подільському в XV столітті існували група міщан вихідців з німецьких земель і їх нащадків. (УIЖ №9, 2009, с. 34-47, Ю. Сіцінський. Місто Кам'янець-Подільський. Історичний опис)

Не заглиблюючись в подробиці, підсумуємо, що в цей період на історичну арену виходить Кам'янець — отримав пізніше назву Кам'янець-Подільський. Де на правах питомих правителів розпоряджалися Коріатовичі, а пізніше Спитко з Мельштина. Що цікаво, в книзі вищезгаданого Ю.Сіцінського наводиться переклад підписів до плану Кам'янця 1672 року Кипріяна Томашевича. Де згадується, що Коріатовичі побудували замок для контролю міста.

За часів правління князя Костянтина Коріатовича (1380-1391) почали випускати власну срібну монету. Так звані подільські полугрошики.

Їх відомо кілька типів, які відрізняються написами і наявністю різних гербів. Наприклад, на лицевій стороні фамільний герб Коріатовичів -  Юрій Переможець, що перемагає змія. А на зворотному — герб сюзерена, так як князь був васалом короля Угорщини і Польщі Людовика Анжуйського. Відомо також зображення на зворотному боці голови коронованого лебедя з підковою в дзьобі. На пізніх монетах Костянтина є напис: "Монета Костянтина, князя, дідича і господаря Поділля".А на ранніх: "Монета Костянтина / князя, дідича і господаря Смотрича". Нагадуємо, що Смотрич — перша столиця Подільського князівства Коріатовичів. Власне, і вживання терміна "Поділля" документально зафіксовано — цими монетами і грамотою Олександра Коріатовича, виданою Смотрицькому домініканському монастирю в 1375 році.Існують і інші типи монет Коріатовичів. У тому числі і без угорських королівських гербів на реверсі. Частина, можливо, невідома досі. Наприклад, відомий так званий Подільський денарій (викарбуваний близько 1388 р.).Можливо, гроші і денарії Костянтина є різними номіналами єдиної монетної системи, що існувала, тут, на Поділлі, у другій половині 80-х рр. XIV ст. Влада Коріатовичів на Поділлі тривала по 90-і роки XIV в. Після смерті останнього з братів, князя Костянтина, у 1393 році про свої політичні наміри щодо Поділля рішуче заявила Польща.

Річ Посполита

Починаючи з 1393 року місто кілька разів переходить з рук в руки від литовців до поляків і назад. По суті, період з 1394 по 1434 називають «сорокарічною війною» між Литвою і Польщею за Поділля. В результаті —  Кам'янець увійшов до складу Речі Посполитої, і в 1463 році його оголошено королівським містом. Тут була введена польська адміністративно-судова система. Почався утиск прав православного населення, яке стало об'єднаються в церковні братства.

Протягом тривалого часу, майже 500 років, в місті одночасно існувало 3 великі і впливові національні громади: вірменська, руська і литовсько-польська. Всі три громади користувалася своєю мовою, релігією. Жили за власними законами, мали свою територію, органи самоврядування, суд та інше. Всі три громади внесли значний вклад в історію і культуру міста. До наших днів збереглися назви районів, площ, окремих будинків: Руські фільварки, Вірменська площа, Польський Ринок і безліч інших. Національним громадам доводилося знаходити спільну мову в нелегких взаєминах з княжою, а пізніше і королівською адміністрацією.

Розквіт міста припадає на XVI — початок XVII століття. У 1594 році Сигізмунд III Ваза, король Польщі, зрівняв Кам'янець в правах зі Львовом. До середини 17 століття тут налічувалося 32 християнські храми, а в межах міста — 645 будинків, багато з яких були кам'яними. З XVI століття в місті діють численні і добре організовані ремісничі цехи — пекарі, зброярі, ювеліри, гончарі та інші. Кам'янець-Подільський був важливим пунктом транзитної торгівлі. Що цікаво, монополізували торгівлю вірменські купці і успішно конкурували з вищезазначеним Львовом.

Розквіт економіки сприяв будівництву укріплень. У тому числі і за рахунок податків. А укріплення тут вдосконалювали постійно, тому що польська адміністрація вважала місто прикордонною фортецею — свого роду крайнім бастіоном. І дійсно, фортецю в Кам'янці неодноразово штурмували. Молдавські війська, турецькі, татарські, російські. Намагалися захопити його і козаки. У 1648 році — М. Кривоніс. А вже в 1652 році — Тиміш Хмельницький. І згодом і особисто гетьман.

Османська імперія

У 1672 році, турецька армія султана Магомета IV оточила Кам'янець. Нечисленний польський гарнізон героїчно захищався. Але турецькі сапери підірвали частину укріплень і 2 вересня 1672 гарнізон був змушений відступити. Після підписання Бучацького трактату 18 жовтня цього ж року все Подільське воєводство перейшло під владу турків і стало Кам’янецьким еялетом.

Поляки неодноразово намагалися повернути місто. Але всі ці спроби не увінчалися успіхом. У 1681 році в місті було всього 3 тисячі жителів, серед яких було багато вихідців з Балкан. Недалеко від фортеці поселилися татари. Цей район і донині носить назву Татариски. Турецький гарнізон міста нараховував 6-7 тисяч чоловік і мав на озброєнні 227 гармат і 14 катапульт.

27 років Кам'янець-Подільський входив до складу Османської імперії. Турки відновили ними ж знищені під час штурму укріплення. Можливо, заснували кав'ярні (одні з перших в Україні). У 1697 році австрійська армія розбила армію османів. І Кам'янець повернули дипломатичним шляхом 12 вересня 1699 року. Польські комісари взяли від бейлербея Каграмана Мустафи ключі від міста і замку.

Поляки швидко позбулися слідів турецького присутності. Від турків зберігся: мінарет, амвон турецького проповідника (мімбар мулли), будинок турецького намісника, турецький бастіон. Ну і назва — Турецький міст. Що цікаво, на початку XX століття ще існувала будівлю в'язниці гарему.

Російська імперія

Катерина II під час другого поділу Речі Посполитої ввела в регіон свої війська. 21 квітня 1793 місто здали російській армії без бою. Через два роки, Кам'янець-Подільський стає центром нового адміністративного утворення — Подільської губернії. У 1837 році замість магістрату створюється міська дума. У Кам'янці був організований полк лісової варти, який взяв активну участь у війні 1812 р. Були тут і декабристи — вони створили організацію "Залізні персні", яку очолював В. Раєвський.

Кам'янець-Подільський відвідували царі, імператори, вчені, діячі культури. Він залишався великим адміністративним і культурним центром. Тут діяв досить пристойний театр (з 1798 року) чоловіча гімназія (1833), публічна бібліотека (1866), губернська друкарня, духовна семінарія (1805), і навіть історичний музей (1890). Поступово зростало і місто, його територія збільшилась — з’явився новий район (Новий план).

XX століття

Під час I світової війни, 4 серпня 1914 Кам'янець-Подільський захопила австро-угорська армія. Але вже через кілька днів владу повернула російська армія, в місті розмістився штаб Південно-Західного фронту.

У 1917-1920 рр. в Кам'янці, створюються органи місцевого самоврядування. У місті поперемінно знаходиться адміністрація Центральної Ради, П. Скоропадського (за часів гетьманату — 22 жовтня 1918 у Кам'янці було відкрито університет). Цікавий факт — протягом червня-листопада 1919 місто Кам'янець-Подільський було столицею України. Тут знаходився весь державний апарат Директорії.У листопаді 1920 року місто захопила Червона Армія. З’являється Кам'янець-Подільська область.

У 1941 році обласний центр був переміщений з Кам'янця-Подільського до Проскурова (тепер Хмельницький), хоча назва області збереглась незмінною. 10 липня 1941 року Кам'янець-Подільський був без бою захоплений військами угорського 1-го корпусу, який входив до складу 17 армії в групі армій "Південь" Вермахту. Радянська 18 Армія Південного фронту раніше відступила через загрозу оточення. І в місті кілька днів було безвладдя.

Безпосередньо німецькі війська увійшли в місто лише в серпні. Нову адміністрацію очолив Зепп Райндль — Кам'янець-Подільський гебітскомісар до грудня 1942 року. Він став правителем Кам'янець-Подільського "крайзгебіта" (округу), в який входили Кам'янець-Подільський, Орининський, Смотрицький, Староушицький і Чемировецькогоий райони. Що цікаво він навіть випустив ілюстровану книгу про історію міста німецькою мовою. Надрукували її в Кам'янці і продавали тут же за ціною 1 карбованець. Також німці створили ряд гетто. Населення міста суттєво скоротилося.

Битви за Кам'янець в 1944 році тривали з 24 березня по 3 квітня. Німці розмістили танки в Старій фортеці і звідти обстрілювали відповідні частини з боку Зіньківців. Місто деякий час захищав  п’ятитисячний гарнізон. В основному представлений поліцейськими і "зондеркомандами" за підтримки артилерії і танків. Однак він не зробив істотного опору і був знищений. Німецька контратака (або прорив) 31 березня не увінчалася успіхом. (Архів ЦАМО, Фонд 3159, опис 1, Справа 2)Що цікаво, під час битв в цьому регіоні німці скидали своїм боєприпаси на парашутах, полотнища яких охоче обмінювали в довколишніх селах на сало і самогон. За спогадами командира танкового десанту в місті: "Не тільки проїхати — важко було пройти людині, так щільно стояли кинуті німецькі автомашини з вантажем. Пізніше ми дізналися, що ці машини з речовим майном та іншими продовольчими вантажами належали тилам великого німецького угруповання, яке відступало на захід. Однак наша бригада перерізала їм шляхи відходу, і вони зупинилися в місті. Машин було дуже багато, не менше 1000-1500 вантажівок, і чого в них тільки не було! Повторюю, що таких трофеїв я більше не бачив. Що цікаво, водіїв автомашин не було. " Він же згадує, що в машинах  виявили навіть кубинські сигари і вино різних марок і країн. (Безсонов Євген. Танковий десант)

Під час війни місто було сильно зруйноване, протягом 1944-1950 рр. проводились відновлювальні роботи. У цей і наступний час з'являються заводи, нові райони, навчальні заклади. Розвивається промисловість. Працює аеропорт, а в 1988 році з'явилися навіть мікроавтобуси маршрутного таксі. У 90-ті роки в місто прийшов в занепад. Закрилися заводи. Перестав працювати аеропорт. Однак уже в 1995 в місті з'явився масовий доступ в інтернет, а в 1996 перша станція мобільного зв'язку.

Наші дні

Зараз Кам'янець-Подільський — відомий туристичний центр з інфраструктурою, яка швидко розвивається. І одна з головних визначних пам'яток України. Завдяки наявності Старого Замку і історичній забудові старого міста, які представляють собою єдиний, чудовий історико-культурний ландшафт.

 

 

Читайте також: